Вірші про малят

***
Зелене їжачатко –
малятко-кактусятко –
у мами на віконці
пригрілося на сонці.
Та тільки дуже злюче
оте маля колюче.
Про це мій пальчик знає
і всім розповідає.

***
Я буду справжнім козаком,
Відважним отаманом,

Двобій влаштую з будяком
В бабусі за парканом,
Посперечаюсь з гусаком
І не злякаюсь зливи,
Я буду справжнім козаком,
Завзятим та сміливим.

***
Ой негарну звичку,
мають черевички:
не слухають мами –
йдуть в калюжку прямо!

***
Каже тато, що для гномів,
не знайдеться місця в домі?
– Хвилюватися вам годі!
Жити будете... в комоді!

***
Прокидаюся раненько:
– Уставайте, татку й ненько!
Умивайте мені личко,
розшукайте черевички!
Я ж бо через вас не хочу
Запізнитись у садочок!

***
Візьму в руку пензлик, трішечки водички.
Мить – і зеленіє на стіні травичка,
а по ній стрибають зайчики вухаті…
Стало веселенько в татовій кімнаті.

***
Розсідайтеся, ляльки,
будем їсти пиріжки:
По одному для Яринки,
для Маринки, для Даринки,
ще одного з’їм сама –

й пиріжків уже нема.

***
А у Лади – все до ладу, все до ладу, все як слід!
Вже й обід готує Лада – добрий буде в нас обід!
Причесала кицю Муру, вмила лялю-замазуру
і в кімнаті підмела. От хазяєчка мала!

***
Ой, погляньте, що за коні,
диво-коні для малят!
Покататися на поні
ми прийшли у зоосад.
Цокотять копитця дзвінко,
вітерцю не наздогнать,
Аж Зорянка і Маринка
від захоплення кричать.
А тепер на згадку фото:
усміхнулись, і ще раз.
От субота, так субота –
вихідний сьогодні в нас!

***
– Стежиночко-стежинко,
доріженько мала,
куди? куди? скажи нам
ти діток повела?
– Біля стрімкої річки
росте зелений сад.
Там стиглі полунички
чекають на малят.

***
Невгамовні черевички
то до лісу, то до річки!..
Стали їх просити ніжки:

– Сядьмо відпочиньмо трішки.

***
М’ячик жовтий, м’ячик синій
повтікали із корзини,
поховались хто куди.
Гей, хутенько всі сюди!
Бо вже мама кличе спати!
Хто ж це має вас шукати?

***
Заходився наш Руслан
майструвати хмароплан, –
щоб у небо полетіти
і хмаринку ухопити.

***
Небо сміється сніжинками срібними,
стали будинки такими чарівними,
вікна всміхаються лагідно й райдужно,
світ показковів. Галиночці радісно.


***
Носик під шарфиком, шапка на вухах –
Колі тепер не страшна завірюха.
Його не злякає ні полюс північний,
ні Діда Мороза палац антарктичний.
Навіть саму Королеву Сніжну
Може покликати: – Граймо у сніжки!